Психологічні особливості допиту неповнолітніх

Вікова періодизація. Психологічні особливості розвитку дітей різних вікових груп. У вітчизняній психологічній науці на основі узагальнення педагогічного досвіду визначився наступний підхід до вікової періодизації, в тому числі і тих, хто ще не досяг повноліття:

- дитячий вік (від народження до одного року);

- раннє дитинство (від року до трьох років);

- дошкільний вік (від трьох до шести-семи років);

- молодший шкільний вік (від шести-семи до 11 - 12 років);

- підлітковий вік (від 11 - 12 до 14-15 років);

- ранній юнацький вік (від 14-15 до 17-18 років)'.

Перехід від одного вікового періоду до наступного супроводжується так званими кризами розвитку, обумовленими суперечностями між знову виникаючими потребами і умовами їх задоволення, які вже не влаштовують підростаючого дитини.

Кожному віковому періоду розвитку підлітка притаманні різне коло спілкування, різні види провідних потреб, відносин з оточуючими його людьми, ігрової діяльності, захоплень, ціннісні орієнтації, мінливі рівні соціального функціонування, інтелекту та розвитку, спрямованості особистості. Всі ці фактори суттєво впливають на її свідомість, поведінку, ставлення до подій, у тому числі до процедури судочинства, що, безумовно, слід враховувати. Незалежно від того, в якій би процесуальної ролі не виступав неповнолітній - свідка, потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого (підсудного), необхідно мати на увазі, що його поведінка під час допиту багато в чому буде визначатися в першу чергу віковими, інтелектуальними, психічними особливостями розвитку. Отже, зміст, форма, достовірність показань неповнолітніх багато в чому будуть залежати від рівня розвитку їх психіки, індивідуально-психологічних особливостей особистості.

Відомо, що діти вже в ранньому віці (до трьох років) здатні до сприйняття людей, їх дій, сприймають різні об'єкти, особливо вирізняються своєю яскравістю і незвичністю. На власному досвіді вони починають розуміти, що значить штовхнути, вдарити, битися, і тому вже у п'ятирічному віці дитина в змозі виділити найбільш характерні для конфліктної ситуації дії її учасників. Проте виділення цих дій відбувається у дітей не але їх об'єктивної значущості, а за якимось окремим, швидше випадковим ознаками.

Описуючи предмети, що відбуваються явища, дитина часто вдається до порівнянь, однак ці порівняння бувають вельми відносні і не точні. Так, відтворюючи деталі якоїсь події, діти дошкільного та молодшого шкільного віку зазвичай вдаються до досить невизначеним поняттям (великий - маленький, старий - молодий, далеко - близько тощо). Незважаючи на вже досить великий словниковий запас у дітей дошкільного віку, багато з засвоєних ними слів складають пасивний словник, оскільки дитина ними не користується, хоча і розуміє їх. Причому деякі слова вживаються дітьми в їхньому точному значенні, а так, як це прийнято в сімейному колі, серед знайомих.

Уміння будувати самостійний розповідь з'являється у дітей близько п'яти років. У цьому віці дитині легше що-небудь дізнатися (в сенсі впізнати), ніж відтворити на вербальному рівні. Діти цієї вікової групи (від трьох до семи років) ще погано розбираються в причинних зв'язках подій, зазвичай сприймають їх фрагментарно, нерідко доповнюючи свою розповідь вигадкою на основі власних уявлень.